18 травня — День пам’яті жертв геноциду кримськотатарського народу
Сьогодні Україна вшановує пам’ять жертв одного з найстрашніших злочинів радянського тоталітарного режиму — депортації кримськотатарського народу. 82 роки тому, 18 травня 1944 року, радянська влада розпочала насильницьке виселення кримських татар із їхньої історичної батьківщини — Криму.
Упродовж кількох днів понад 190 тисяч людей були примусово вивезені у переповнених товарних вагонах до Центральної Азії, Сибіру та інших віддалених регіонів СРСР. Людей виривали з рідних домівок посеред ночі, дозволяючи взяти із собою лише найнеобхідніше. Родини втрачали все — свої оселі, майно, могили предків, звичний спосіб життя та право жити на власній землі.
Дорога у заслання стала смертельним випробуванням для тисяч людей. Через голод, хвороби, спрагу, антисанітарію та нелюдські умови багато кримських татар загинули ще під час депортації або в перші роки вигнання. Радянський режим намагався не лише фізично зламати народ, а й знищити його культуру, мову, історичну пам’ять та національну ідентичність. Саме тому депортація кримських татар є цілеспрямованим актом геноциду.
Ця трагедія стала можливою через безкарність імперської системи, яка десятиліттями будувалася на репресіях, страху та знищенні всіх, хто прагнув свободи й права бути собою.
Після окупації Криму у 2014 році росія знову принесла на півострів переслідування, репресії та атмосферу страху. Заборона Меджлісу кримськотатарського народу, політично мотивовані арешти, незаконні обшуки, переслідування активістів, тиск на кримськотатарську мову, культуру та освіту — усе це є продовженням тієї самої політики, спрямованої на придушення ідентичності та прав кримських татар.
Сьогодні ми схиляємо голови перед пам’яттю всіх невинних жертв депортації та говоримо правду про злочини тоталітарного режиму. Водночас ми вшановуємо незламність кримськотатарського народу, який продовжує боротьбу за право жити вільно на рідній землі.
Сьогодні біль кримськотатарського народу особливо гостро відгукується і в серцях жителів нашої тимчасово окупованої області. Наші земляки знають, що таке жити під тиском окупаційної влади, втрачати дім, відчувати страх за рідних, бачити переслідування за українську позицію, мову та право залишатися собою. Як і кримські татари десятиліттями тому, тисячі наших людей були змушені покинути рідні міста й села, пройти через біль розлуки, невідомість і втрату. Саме тому трагедія депортації кримськотатарського народу для нас — не лише сторінка історії, а й глибоко особистий біль.
Пам’ятаємо.
Крим — це Україна.
Луганщина – це Україна.